Масоретський текст

Єврейську мову записували самими приголосними. Століттями писарі переписували книги Єврейської Біблії від руки і, щоб перевірити свої списки, лічили вірші, слова й літери кожної книги. На початок II ст. н. е. одна форма тексту приголосних стала серед юдеїв загальноприйнятою; сувої Мертвого моря показують, що вона сягає набагато давніших часів, а також що поруч із нею вживали й інші форми тексту.

Приблизно між 500 і 1000 рр. н. е. юдейські вчені, яких називають масоретами, від masorah, «передання», працювали головно в Тиверіаді на Галилейському морі. Вони додали знаки голосних і наголосів, щоб передати прийняте читання, з примітками на берегах. Там, де, на їхню думку, переписувач помилився, вони залишали написане слово і зазначали, як його слід читати. Замість Божого імені YHWH читці вимовляли Адонай, «Господь», і масорети писали це ім’я з голосними слова Адонай — звідси форма «Єгова». Алеппський кодекс, огласований Аароном бен Ашером у X ст., уцілів під час заворушень 1947 року лише частково; Ленінградський кодекс, переписаний 1008 р. н. е., — найдавніший повний рукопис Єврейської Біблії й основа сучасних наукових видань.