Сувої, папірус і пергамен

У світі Біблії писали на найрізноманітніших матеріалах: на глиняних табличках, у які в Месопотамії вдавлювали знаки паличкою; на дерев’яних табличках, вкритих воском, як та, що її попросив Захарія (Від Луки 1:63); і на черепках розбитого посуду, найдешевшому матеріалі, — листи на черепках знайшли в Лахисі й Самарії. Для довгих текстів був папірус, який у Єгипті від початку III тисячоліття до н. е. робили зі смужок серцевини очерету: їх клали навхрест і пресували в аркуші. Греки називали цю серцевину byblos; звідси biblion, «книга», і наше слово «Біблія», а англійське paper («папір») походить від «папірусу».

Папірус зберігається лише в дуже сухих місцях, як-от у пісках Єгипту та в печерах біля Мертвого моря. Юдейські писарі переписували книги Єврейської Біблії на шкірі. Пергамен — шкіру, очищену від шерсті й вигладжену, — почали використовувати приблизно з III ст. до н. е.; найтонший його гатунок, велум, робили зі шкіри телят, ягнят або козенят. Аркуші зшивали в сувій, часто завдовжки близько 9 метрів, і читали стовпець за стовпцем. Пером слугувала зрізана очеретина, чорнилом — здебільшого сажа, змішана з камеддю, а ножем підрізали і пера, і сувої.