Друкарство і Біблії Реформації

До XV ст. кожну Біблію переписували від руки. Йоганн Гутенберг з Майнца друкував рухомими металевими літерами; його першою великою книгою, близько 1455 року, була латинська Біблія. 1516 року Еразм видав друкований грецький Новий Завіт за кількома пізніми рукописами; з невеликими змінами його текст став Textus Receptus, «прийнятим текстом». Поділ на розділи зазвичай приписують Стефанові Ленгтону в XIII ст., нумерацію віршів Нового Завіту — друкареві Етьєнові 1551 року; раніше читачі називали місця за їхнім змістом, наприклад «в книзі Мойсейовій, як коло купини» (Від Марка 12:26).

Друкарство поширило переклади з мов оригіналу. Німецький Новий Завіт Мартина Лютера вийшов 1522 року, а вся його Біблія — 1534-го. В Англії гурток Джона Вікліфа переклав латинську Біблію близько 1380–1382 рр. Вільям Тиндейл надрукував свій Новий Завіт із грецької за кордоном у 1525–26 рр.; примірники таємно ввозили до Англії й палили, а його самого стратили поблизу Брюсселя 1536 року. Майлз Ковердейл завершив першу друковану англійську Біблію 1535 року. Англійські вигнанці в Женеві створили Женевську Біблію 1560 року, недорогу й повну приміток. 1604 року король Яків I схвалив новий переклад без таких приміток, і близько 50 учених підготували Біблію короля Якова 1611 року.