Вульґата та інші давні переклади

Після вигнання багато юдеїв говорили арамейською, і за читанням у синагозі стали йти арамейським переказом; ці вільні, пояснювальні переклади називали таргумами. Багато вчених вважають, що Неемія 8:8 описує саме цей звичай. Таргум Онкелоса на Закон набув свого усталеного вигляду приблизно в II чи III ст. н. е. Сирійськомовні християни мали «Діатессарон» Татіана — зведення чотирьох Євангелій в одне, зроблене близько 170 р. н. е., — а згодом Пешитту, «простий» переклад, виправлений близько кінця IV ст.

На Заході старолатинський переклад із грецької був у вжитку приблизно до 250 р. н. е. 382 року папа Дамасій попросив ученого Ієроніма виправити Євангелія; пізніше, поблизу Вифлеєма, Ієронім переклав більшу частину Старого Завіту з єврейської, приблизно в 390–405 рр. Спершу його працю критикували, але вона стала Вульґатою, «загальновживаною» Біблією; 1546 року Тридентський собор зробив її офіційною латинською Біблією Католицької Церкви. Інші народи отримали Біблію своїми мовами, іноді разом із новою абеткою: коптський переклад у Єгипті — приблизно до III ст., готський — від Вульфіли в IV ст., вірменський — у V ст., переклад мовою ґеез в Ефіопії і слов’янський — від братів Кирила й Мефодія в IX ст.