Червоне небо, східний вітер і дощ

У землі Ізраїлю дощі йдуть у прохолодну половину року, з жовтня до квітня; їх приносить західний вітер із Середземного моря. Хлібороби чекали, що прийдуть «ранішні і пізні дощі» (Повторення Закону 11:14): ранні, у жовтні й листопаді, розм’якшували землю для оранки, а пізні, у березні й квітні, наливали зерно. Тому, побачивши «хмару, що виступає від заходу», казали: «Ливень буде» (Від Луки 12:54), а на горі Кармель слуга Іллі побачив: «Встає саме з моря хмарка, завбільшки на чоловічу долоню» (1 Царів 18:44).

Вітри з пустелі приносили спеку: «як вітер полуденний віє, кажете, що спека буде» (Від Луки 12:55). Східний вітер, який тепер називають сироко, дме гарячий і сухий, найчастіше в травні, вересні й жовтні; він висушував колосся (Буття 41:6), і від нього знесилився Йона (Йона 4:8). У морі корабель Павла захопив «бурний вітер, званий Євроклидон» (Діяння 27:14). Колір неба читали так, як і в багатьох краях: червоне вечірнє небо віщувало погоду, червоний і похмурий ранок — негоду (Від Матвія 16:2–3), як в англійському прислів’ї «red sky at night, sailor’s delight» («червоне небо ввечері — моряцька радість»). У деяких ранніх рукописах цих слів немає.