Рання зоря

Після місяця найяскравіше світило нічного неба — планета Венера. Вона ніколи не відходить далеко від сонця, тому її видно або на заході після заходу сонця, або на сході перед світанком, де вона ще сяє сама, коли починається день, — це і є «рання зоря», денниця. Давні народи пильно стежили за нею: вавилонська табличка записує її сходи й заходи приблизно за двадцять років правління царя Аммісадуки, у II тисячолітті до н. е., а ранні греки вважали ранкову й вечірню зорю двома різними зорями.

В Ісаї з вавилонського царя, про якого складено глузливу пісню (Ісая 14:4), насміхаються, називаючи його helel ben shachar, тобто «сяючий, син світанку»; у Куліша — «Як же се ти впав із неба, досвітная зоре?» (Ісая 14:12). Єврейське helel означає «сяючий»; Септуаґінта передає його грецьким словом «рання зоря», а латинська Вульґата — словом lucifer, «світлоносець». KJV зберегла «Lucifer», і оскільки багато отців Церкви теж відносили цей вірш до диявола, слово стало ім’ям. У Новому Завіті це образ світанку: «аж день засияє, і денниця зійде в серцях ваших» (2 Петра 1:19) і «зоря ясна і рання» (Об’явлення 22:16).