Сонце й місяць у календарі

Ізраїль лічив місяці за місяцем на небі. Місяць починався з молодика, коли в сутінках ставав видимий перший тонкий серп, і тривав 29 або 30 днів; єврейське слово chodesh означає і «молодик», і «місяць». Великі свята припадали на повню в середині місяця: Пасха — на чотирнадцятий день першого місяця, свято опрісноків — на п’ятнадцятий (Левит 23:5–6). Псалом закликає сурмити в ріг: «як новий місяць настане, під повню його, в день празника нашого» (Псалми 81:3).

Дванадцять місячних місяців дають лише близько 354 днів — приблизно на 11 днів менше від сонячного року, тому час від часу доводилося додавати зайвий місяць; у пізнішій юдейській практиці це другий адар, сім разів на дев’ятнадцять років. Папіруси з Елефантини в Єгипті дають підстави думати, що тамтешні юдеї користувалися таким циклом у V ст. до н. е. Найдавніші назви місяців, як-от Абиб — місяць стиглого колосся (Вихід 13:4), — ідуть за хліборобським роком; після вигнання ввійшли у вжиток вавилонські назви, як-от Нисан. За пізнішим переказом, записаним у Мішні, про новий серп місяця сповіщали вогняними сигналами з Оливної гори.