Униніє і лінощі

На цьому місці списку зійшлися дві різні речі. Ченці пустелі боялися acedia (грецькою «брак турботи») — тяжкої втоми душі, що находила на ченця опівдні. Євагрій наприкінці IV століття назвав її «полуденним бісом» — за грецьким текстом Псалма 91:6 (у Куліша: «перед заразою, що в день нівечить»). День тоді здається завдовжки п’ятдесят годин, чернець раз у раз дивиться на сонце, ненавидить свою келію й хоче опинитися будь-де, тільки не в ній. У слов’янській традиції це униніє — зневіра, занепад духу; його називають поруч зі смутком, як і Касіян.

На Заході acedia поступово стала означати просто лінощі, і англійською її назвали sloth. Тут Біблія говорить прямо. Приповісті посилають лінивого до мурашки: «Йди, лінивий, до мурашки, приглянься її діланню» (Приповісті 6:6) — і описують його поле, що заросло терниною, з розваленою кам’яною огорожею (Приповісті 24:30–31); у притчі Ісуса пан називає слугу, який закопав свій талант: «Лукавий слуго й лінивий» (Від Матвія 25:26). Пізніші списки протиставляли лінощам старанність. Ліниві в Данте без спочинку біжать четвертим уступом; у серії Пітера Брейгеля про сім гріхів, надрукованій 1558 року, Лінощі сплять на ослі серед равликів.