Сріблолюбство

Остання з десяти заповідей забороняє бажати чужого: «Не пориватимеш очей на хату близнього твого» (Вихід 20:17) — і на ніщо інше, що належить ближньому. Ісус застерігав: «Остерегайтесь і бережітесь зажерливості; бо не в тім комусь життя його, щоб надто мати з достатків своїх» (Від Луки 12:15) — і розповів про багача, який задумав розібрати свої клуні та збудувати більші. Павло писав: «Корінь бо всього лихого сріблолюбство» (1 до Тимотея 6:10); його грецьке слово philargyria означає «любов до срібла». Цим словом Євагрій назвав свій помисел, і звідси церковнослов’янська назва — сребролюбіє, українською сріблолюбство.

Дві історії стали його класичними прикладами. Ахан узяв срібло й золото зі здобичі Єрихона і зізнався: «Полакомивсь на се, узяв тайкома» (Ісус Навин 7:21). Юда спитав: «Що хочете дати мені, а я вам видам Його?» (Від Матвія 26:15), а Йоан називає його злодієм, що брав зі скриньки (Від Йоана 12:6). Пізніші списки протиставляли сріблолюбству щедрість. Сріблолюбці в Данте лежать долілиць у поросі на п’ятому уступі, а художники зображали Сріблолюбство старою жінкою, що лічить монети біля повних мішків, або жінкою із зав’язаними очима серед своїх грошей.