Гординя

У Біблії гордість — це «висота»: людина піднесена серцем і очима над іншими і перед Богом. «Попереду погибелі йде гординя, а поперед упадку — надуте серце», — кажуть Приповісті 16:18, а горді очі стоять першими серед того, що ненавидить Господь (Приповісті 6:17). Пізніші читачі бачили гординю у двох історіях. Будівничі Вавилонської вежі сказали: «Нумо споруджувати місто із баштою, щоб її верх був до небес, і зробімо собі пам’ять» (Буття 11:4). Навуходоносор глянув на своє місто й мовив: «Чи ж не великий сей Вавилон, що я встроїв його» (Даниїл 4:27); на якийсь час він утратив царство, а згодом прославив Царя небесного, який «має силу присмирити тих, що ведуться гордовито» (Даниїл 4:34).

Григорій Великий називав гординю царицею і коренем інших вад, і середньовічні автори часто ставили її першою. Їй протиставляли смирення. У Данте гординя — перший уступ гори Чистилища: горді йдуть там, зігнувшись під важким камінням, повз вирізьблені в скелі приклади смирення. Художники зображали Гординю багато вбраною жінкою з дзеркалом і павичем — птахом, що розпускає хвіст, аби його бачили.