Льон і вовна

Льон добре ріс в Єгипті й довкола Галилейського моря. Його стебла вимочували у воді, доки волокна не відставали, сушили на сонці — Рахав сховала розвідників між стеблами льону на своєму даху (Ісус Навин 2:6), — потім розщеплювали й чесали для пряжі. Полотно бувало від грубого до дуже тонкого; найтонше носили царі й знать, і фараон одягнув Йосипа в тонке лляне вбрання (Буття 41:42). Вовна — від кремово-білої до брунатної й чорної — була тканиною скотарів; моавський цар Меша сплачував Ізраїлеві вовною — у Куліша «по сотні тисяч баранів із рунами» (2 Царів 3:4).

Вовну мили, сушили й били, щоб розпушити волокна, потім чесали й пряли. Жінки пряли й ткали вдома для своєї родини, працювали й прялі-ремісниці; чеснотлива жінка з Приповістей «дбає про льон та вовну» й береться за веретено (Приповісті 31:13, 19). Веретено — тонка паличка з пряслицем із глини чи каменю. Ткацькі верстати були трьох видів: горизонтальний, закріплений кілочками на землі, який кочівники могли згорнути, — на такому Даліла вткала Самсонові коси в тканину (Судді 16:13–14), — вертикальний верстат із двома навоями і стоячий верстат із глиняними тягарцями.