Пес

Собаки були серед перших тварин, яких приручила людина, задовго до того, як було написано Біблію. У давньому Ізраїлі більшість собак були напівдикими падальниками: вони бродили вулицями й смітниками та їли все, що знаходили. Пастухи тримали собак, щоб стерегти отари (Йов 30:1), а Ісая глузує з недбайливих провідників, називаючи їх сторожовими псами, що не можуть гавкати (Ісая 56:10).

Тож «пес» зазвичай був образою. Голіят вигукує: «Хіба я пес?», а людина могла назвати себе «здохлим псом», щоб показати, яка вона мала (2 Самуїлова 9:8). Екклезіаст каже, що навіть живому собаці ліпше, ніж мертвому левові. Пес як товариш людини з’являється лише в Книзі Товита, що є в православних і католицьких Бібліях: там собака йде слідом за юним Товією в його мандрівці. Коли Ісус розмовляє з жінкою-нееврейкою, грецьке слово — зменшувальне kynaria, «песики», і вона відповідає, що навіть собаки їдять крихти під столом.