Наметник

Намети в біблійних землях зазвичай робили з тканини, витканої з козячої вовни, — щільної, теплої й такої, що не пропускає дощу; ізраїльські жінки пряли козячу вовну на покриття скинії (Вихід 35:26). Наметник кроїв і зшивав таку тканину, а грецьке слово, можливо, охоплювало й ширше коло робіт із тканиною та шкірою. Тарс у Кілікії, рідне місто Павла, був осередком цього ремесла: кози засніжених гір Тавру обростали довгою вовною, що добре годилася на наметову тканину, яку за назвою краю звали cilicium.

Це слово трапляється в Біблії лише один раз. У Коринті, близько 50 року н. е., Павло зустрів Акилу й Прискилу — юдеїв, що покинули Рим, коли імператор Клавдій звелів усім юдеям вийти з нього, і, «бувши одного з ними ремесла, пробував у них і робив; були бо наметники по ремеслу» (Діяння 18:3). Юдейські вчителі зазвичай поряд із навчанням опановували якесь ремесло. У подорожах Павло заробляв на прожиток власними руками, працюючи «ніч і день», щоб нікого не обтяжити (1 до солунян 2:9). Згодом Акила й Прискила збирали церкву у своєму домі в Ефесі.