Праща

Спершу пращею користувалися пастухи, щоб відганяти диких звірів від отар, а зброєю війни вона стала завдяки своїй простоті: два шнури з гніздом між ними й каміння, що лежить під ногами. Пращник розкручував її над головою й відпускав один шнур. Навчений пращник міг кинути камінь приблизно на 180 метрів і бити знизу вгору по оборонцях на міському мурі. Влучність вимагала довгих вправ: Веніямин мав 700 шульг, які, «випускаючи каміння з пращі у волос, не випускали його мимо» (Судді 20:16).

Давид вийшов проти Голіята з пастушою палицею, п’ятьма гладенькими каменями з потоку й пращею, і камінь влучив филистимлянинові в чоло (1 Самуїлова 17:40, 49). Пізніше цар Уззійя забезпечив усе своє військо камінцями для пращ (2 Хронік 26:14). Археологи знаходять сотні каменів для пращі — кулі з кременю чи вапняку завбільшки з тенісний м’яч — біля обложених міст, як-от Лахиша.